ОСЕНІТИ, іє, недок., рідко. 1. безос. Починатися, наставати (про осінь). Осеніє, сумерк в полі стернями блукає, серце тужить і співає, спокою не має (У. Кравч., Вибр., 1958, 130); * Образно. Конвой проводить підсудного і в залі похмурніє, осеніє. Хоч у небі голубіє весна (Рад. Укр., 14. V 1963, 2).

2. Ставати осіннім. Вийде, вийде він у поле, осеніє неба муть (Сос., І, 1957, 338).