НАЙГІРШЕ, НАЙГІРШ, присл. 1. Присл. до найгірший. Найгірш удову мучило безсоння - вона бралася плакати якимись скудними, старечими слізьми (Вовчок, І, 1955, 314); Обличчю князя найгірш додавало лютості високе чоло з глибокою морщиною між очима (Стор., 1, 1957, 371); - Почав я банувати. А найгірше за Марією... (Коцюб., І, 1955, 141).2. Найвищ. ст. до погано

2. Найгірш діло стоїть в нас з англійськими авторами, бо сю мову дуже мало хто знає (Л. Укр., V, 1956, 25); // у знач. присудк. сл. Найважче в якому-небудь відношенні. Дощ мрячив, то й найгірше було тим, що сиділи зверху возів (Кобр., Вибр., 1954, 202); Найгірше Олені приладилося зимою, коли майже кожен день чулося від дочки: - Мамо, в мене горло болить (Тют., Вир, 1964, 26).