МОРДА, и, ж. 1. Передня частина голови тварини. Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку. Або на лапки морду клав (Гл., Вибр., 1957, 151); Узяв [син] коня за повід - любовно погладив по морді лисого (Головко, І, 1957, 366).

2. вульг. Про обличчя. - Подивись лишень, кажу, на свою морду, яка вона стала од злості синя (Н.-Лев., II, 1956, 12); Кінські голови і прикажчицькі морди вже сновигали попідвіконню і стукали в середохрестя рам окоренками нагайок: - Гей, люди! Економія вже пише контракти! (Стельмах, Хліб.., 1959, 194); // Уживається як лайливе слово. - А, морда! - крикнув хтось з купи... - і Василь похитнувся (Мирний, IV, 1955, 110).

@ В морду (по морді) дати (затопити і т. ін.] кого, кому - ударити кого-небудь по обличчю. А між вами Найшовсь-таки якийсь проява, .. Що в морду затопив капрала (Шевч., II, 1953, 581); Бити морду кому - бити кого-небудь по обличчю. Йому [мужику] ще нічого: рік лупив воші в тюрмі, а тепер раз на тиждень становий б'є йому морду... (Коцюб., II, 1955, 233).