МАТЕРИН, а, е. 1. Прикм. до мати11; належний матері. Катря за своєю тугою та за коханням, то й не зважала на материну журбу (Вовчок, І, 1955, 214); Дбайливі руки вкривали її тепліше, і тихий материн голос казав: - Спи, моя голубко! (Гр., Без хліба, 1958, 150); Вдягнувшись в кожушка та материні валянки, я з самого ранку притулився за хатою (Збан., Незабутнє, 1953, 10).

2. рідко. Те саме, що материнський 2. Раїса чула часом у серці певну ніжність, якесь материне почуття до цього знівеченого життя (Коцюб., І, 1955, 323).