ЛУЧНИК, а, ч., іст. Воїн, озброєний луком. Лучники і топірники, хоч самі бліді й тремтючі, обступили боярина (Фр., VI, 1951, 54); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники - піше військо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24); // Той, хто стріляє з лука. Засвистали, пронизуючи повітря, списи, диски, ядра, стріли лучників (Рад. Укр., 9.VІ 1963, 1); // рідко. Майстер, що виготовляє луки. В Києві в кінці XV - на початку XVI ст. існували цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, ювелірів, лучників (Іст. УРСР, І, 1953, 125).