КОМПОНУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. 1. книжн. Складати з окремих частин що-небудь ціле. Компонувати черговий номер часопису.

2. Створювати композицію картини, мелодію тощо. Дід і співав, і компонував пісні й думки (Стор., І, 1957, 101); - Тема цікава, що й казати,- відповів Ломов. Він уже почав навіть компонувати картину, уже уявляв деякі деталі її (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 320); Я вальса власного якраз компонував (Рильський, Поеми, 1957, 244); // заст. Писати вірші тощо. Балабуха.. записував часом свої думки, свої погляди, навіть компонував вірші (Н.-Лев., III, 1956, 132).

3. розм. Те саме, шо вигадувати1 1. Тут думу довгую держали, І всяк компонував своє (Котл., І, 1952, 186); // Мати намір зробити щось; задумувати. - Так от бачите, сестриці, Що тут компонують! На катів та на все добре Кайдани готують! (Шевч., І, 1951, 302); - Мені здається, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуєш (П. Куліш, Вибр., 1969, 161).