ЗНОШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗНОСИТИ, зношу, зносиш, док., перех. 1. Довго носячи, робити старим або непридатним для користування (одяг, взуття і т. ін.). Як опікунка забрала вона також усю спадщину Калиновичів, зносила сукні їх матері (Фр., VI, 1951, 167); - Принесеш цяцьку,- він рухнув вказівним пальцем, ніби натискав на курок,- а я тобі чоботи, за десять років не зносиш (Стельмах, II, 1962, 156).

2. перен. Виснажувати, витрачати (перев. фізичну силу). А малась воля, малась сила, Та силу позички зносили (Шевч., II, 1963, 66); // Втрачати свіжість, яскравість (обличчя, кольору шкіри і т. ін.). Зносить Гафійка красу і літа по наймах, зчорніє, зів'яне на чужій праці, як її мати (Коцюб., II, 1955, 42).

@ Не зносити голови кому - поплатитися життям, загинути або жорстоко постраждати. - Підв'яжи язика, жінко, бо не зносити тобі голови,- кинув Панас, підводячись з лави (Тулуб, Людолови, І, 1957, 417).