ЗВИНУВАЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. звинуватити.

2. Те, що ставиться за провину кому-небудь, викриває, звинувачує когось. Виявилось, що на кожного з тих, хто сидів тут [у тюрмі], було якесь звинувачення (Збан., Єдина, 1959, 58); Мене звинувачували у злочинній м'якості, лібералізмові. Звинувачення падали, як град на деревце (Мушк., Серце.., 1962, 229); Вадим ще раніше заготував звинувачення, які збирався кинути їй (Руд., Остання шабля, 1959, 108).