ЗБОЖЕВОЛІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до збожеволіти. На неї дивилися очі її дядька, в яких мерехтів вовчий вогник, очі збожеволілої від голоду людини (Речм., Весн. грози, 1961, 69); Збожеволілий від люті Венедикт наказав лучникам стріляти в своїх гінців (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 119).

2. у знач. прикм. Який виражає божевілля. Хоч би слово яке сказала [Пріська], хоч би зітхнула! Тільки збожеволілими очима прикро дивилася на Грицька (Мирний, III, 1954, 18); // у знач. ім. збожеволілий, лого, ч. Психічно хвора людина. То хрип коня, то свист, то постріл, то збожеволілого сміх... (Сос., II, 1958, 410).