ВОРОЖКА, и, ж., заст. 1. Жінка, яка ворожить (у 1, 2 знач.). Пішла вночі до ворожки, Щоб поворожити: Чи довго їй на сім світі Без милого жити? (Шевч., І, 1963, 58); - Це тобі ворожка наворожила?.. Такої правди в тім ворожінні, як світла в льоху (Руд., Остання шабля, 1959, 197).

2. Знахарка. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Коцюб., І, 1955, 228).