ВИХОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до виховати 1. Всі вважали дочок станового за розумних, добре вихованих (Н.-Лев., І, 1956, 185); - Се мене тривожить. Адже ж знаєте, як вона в мене вихована. Ніколи не брехала (Фр., VII, 1951, 86); Ніжність велику почував Тарас Шевченко до дітей, - ніжність, яка відрізняє всіх нас, слов'ян, вихованих на принципах гуманності (Тич., III, 1957, 186); Вони [шведи] незвичні пливти, тримаючись за конячі хвости, та й коні їхні не так виховані (Ю. Янов., II, 1954, 123).

2. прикм. Який внаслідок виховання набув навиків пристойного поводження; чемний, ввічливий. Як йому краще зробити, щоб і виявити своє ставлення до Мирослави й одночасно додержати пристойності вихованої людини? (Кач., Вибр., 1947, 164).