БРЯЖЧАТИ, чу, чиш, недок. 1. Ударяючись, утворювати дзвенячі звуки (про металеві, скляні предмети). Та ось бряжчать ключі, скриплять завіси. Стукочуть кроки - се сторожа входить (Фр., XI, 1952, 299); Одвага наша - меч, политий кров'ю. Бряжчить у піхвах, ржа його взяла (Л. Укр., І, 1951, 114); Били гармати, били... Вікна тривожно бряжчали... (Сос., І, 1957, 266); Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Ле, Міжгір'я, 1953, 76); * Образно. Часом розмова ставала гарячою, бурхливою, слова бряжчали, немов вози з залізом (Коцюб., II, 1955, 174);

// чим. Викликати дзвенячі звуки, вдаряючи по металевих і т. ін. предметах або трусячи ними. Перекупка, як жар, червонолиця, стала проти сонця, бряжчить коралями та вигукує: "Е, е! Коралі добрі!" (Вовчок, І, 1955, 14); Бряжчала ключами й ходила, присвічуючи ліхтарем, ..ключниця княжа Ярина (Скл., Святослав, 1959, 29); На річці хтось брав воду і бряжчав відрами (Чорн., Потік... 1956, 54).

@ Гроші (грошики, карбованці) бряжчать (бряжчали) у кого - є гроші в кого-небудь. Поки бряжчали ще тітчині карбованці, було й за холодну воду не візьметься (Коцюб., І, 1955, 305).

2. на чому, розм. Невміло або недбало грати на музичному інструменті. Хто хоче - грає або співає. Кому хіть - бряжчить на арфі (Вовчок, Вибр., 1937, 320).