БРЕХАТИ, брешу, брешеш, недок., розм. 1. Говорити неправду. Бреше, як піп у церкві (Укр.. присл.., 1955, 24); Брешеш, дівчино, неправда твоя (Чуб., V, 1874, 81); Чіпка мовчав.. Він думав: чи Лушня каже правду, чи бреше?.. (Мирний, II, 1954, 206); То нібито так: брехали старі люди, та й я за ними брешу (Фр., IV, 1950, 63).

2. Гавкати. Собаки брехали, аж вили, неначе за поли когось водили (Н.-Лев., III, 1956, 339); [Старшина:] Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе (К.-Карий, I, 1960, 37); На селі було тихо. Тільки десьна далекому кутку сонно брехав собака (Донч., III, 1956, 9).