БЕНТЕЖИТИ, жу, жиш, недок., перех. 1. Викликати хвилювання, тривогу; хвилювати, тривожити. Ти знаєш, сестро, як блакитна нічка бентежить серце, думку пориви? (Л. Укр., І, 1951, 135); На фронт, на фронт! .. а на пероні люди... Біля вагонів ми співаєм "Чумака"... І радість лоскотна бентежить наші груди... (Сос., Вірші, 1954, 38).

2. Викликати стан замішання, зніяковілості в кого-небудь. Щось бентежило, муляло його в присутності Каті (Коз., Вибр., 1947, 58).