БЕЗБЕРЕЖНИЙ, а, е. 1. Який не має берегів, меж, не має краю. Я іду до моря безбережного І вдивляюся... Чи не долі із землі заморської Дожидаюся? (Крим., Вибр., 1965, 117); Се був сумний краєвид. Величезна, безбережна рівнина, якої краї губилися десь далеко в поранковій імлі (Фр., II, 1950, 95); Розляглося безбережне поле, - оком важко осягти (Тер., Щедра земля, 1956, 31);

* Образно. Кремлівські знову чую я куранти. Навколо мене - тиша безбережна Нічного вересня (Рильський, І, 1956, 252).

2. перен. Безмірно великий, довгий; безмежний. Чорні думи, чорна, як море, безбережна ніч... (Коз., Зол. грамота, 1939, 5); Тематика радянського фольклору невичерпна і безбережна (Рильський, III, 1956, 158).