ІСТЕРІЯ, ї, ж. 1. Функціональне нервово-психічне захворювання, що характеризується підвищеною емоційною збудженістю й супроводжується риданням, сміхом, криком, корчами, а також розладом чутливості, рухомої сфери й т. ін. Він, сам себе не тямлячи, в якімсь припадку екзальтації, істерії, божевілля простягає обі руки поза острішок оборога і щосили кричить: - .. Тут [над селом] тобі [градовій зливі] не місце! (Фр., IV, 1950, 338); Треба вважати загальновизнаним, що істерія є продуктом слабкої нервової системи (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 151).

2. з означ. і чого, перен. Хворобливий інтерес, посилене прагнення до чого-небудь; гарячкова діяльність у якомусь напрямі. Вороги миру роздувають воєнну істерію (Літ. газ., 8.IX 1961, 1).