ЧОМУ. 1. займ. див. що1.

2. присл. Уживається на початку речення, в якому міститься запитання про причину або мету чого-небудь. - Чому не йдеш заміж, Олесю? - питає стара тітка (Вовчок, І, 1955, 22); Всі гуляють. А де ж Гонта? Чом він не гуляє? Чому не п'є з козаками? Чому не співає? (Шевч., І, 1963, 136); - Товаришу сержант! .. Чому у вас такий розхристаний, неохайний вигляд? (Гончар, III, 1959, 8); // у знач. сполучного сл. Приєднує підрядні додаткові речення. Соломія докоряла йому, чому він не виходить на улицю гуляти. Роман обіцяв вийти на улицю того-таки вечора (Н.-Лев., VI, 1966, 313); Шукав за вікнами любов серед людей і в гаї. Чому ж до тебе я прийшов - і сам того не знаю (Сос., І, 1957, 133); // у сполуч. з підсил. част. б(би), ж. Уживається для увиразнення того, про що запитується в реченні. [Люцій:] Що, твоє сумління чисте? [Парвус:] Чому ж би ні? (Л. Укр., II, 1951, 435); Хіба поїхати до Криворівні? Чому б ні? (Коцюб., III, 1956, 306); // Уживається як питальне слово. - Приходь же, парубче, картоплю їсти. Ждатиму,- посміхається вчитель. - Не встигну, певне.- Чому? (Стельмах, І, 1962, 255); - Сьогодні не будете вчитись,- сумно сказав я їм.- Чому? Хіба сьогодні свято? - Ні... Ваш учитель помер... (Хотк., I, 1966, 135).