ЧИСЛІВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Числівники, на відміну від інших частин мови, являють собою лексично замкнену систему (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 248); Числівники в слов'янських мовах бувають прості (назви одиниць), складні (назви десятків), складені (напр., тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ять ) (Сл. лінгв. терм., 1957, 217).

^ Дробові числівники див. дробовий; Кількісний числівник див. кількісний; Порядковий числівник див. порядковий.