ЧИНОВНИЙ, а, е, заст. 1. Який перебуває в якому-небудь чині на державній службі. Незабаром наїхало в село чиновного панства. Питають-розпитують, пишуть-записують (Мирний, II, 1954, 42); Стиснута гранітом, суворо темніла Нева, зводились над нею мости, наповнювались вулиці торговим і чиновним людом (Рибак, Помилка.., 1956, 46); // у знач. ім. чиновний, ного, ч. Те саме, що чиновник 1.

2. Який має великий чин, ранг. [Мартин:] Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то, що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!.. (К.-Карий, І, 1960, 349); - Гарний твій зять, хоч і не дуже чиновний,- говорили батюшки о. Хведорові (Н.-Лев., І, 1956, 144).