ЧЕРЕП, а, ч. Скелет голови хребетних тварин і людини. Я був [в склепі] серед трун ламаних, битих, розчинених. Хаос і безладдя. Черепи, кістки, цвіль одежі, шматованої часом - сотнями років (Ю. Янов., І, 1958, 88); На розмитій греблі її налякав кінський череп (Стельмах, І, 1962, 541); // Верхня частина голови, голова (перев. не вкрита волоссям). На моєму ліжку сидів худорлявий, маслакуватий капітан з бритим черепом і писав (Перв., Дикий мед, 1963, 58); Вітер без-боронно бавиться рештками сивої ковили на Гаркушинім черепі (Гончар, II, 1959, 216); *Образно. Горіли заводські довжелезні цехи, взялося полум'ям кругле залізничне депо з проломленим черепом даху (Гончар, III, 1959, 424).

@ Думки розривають череп див. розривати1.