ХВАТАТИ1, аю, аєш, недок., рідко ХВАТИТИ, хвачу, хватиш, док., перех., розм. Те саме, що хапати1. - Мій таточку! це я прийшла.- За руки хватаю.- Це я,- кажу. А він мені Шепче: - Я прощаю. Я прощаю (Шевч., II, 1963, 311); Він таки хватив у жменю горіхів, та до Марусі: - Чи чіт, чи лишка? (Кв.-Осн., II, 1956, 29); Вони [молоді робітники] не вбирають, а хапають, хватають художнє слово, пісню, музику, танок (Вишня, І, 1956, 334).

&9671; Хватати за горло див. горло.


ХВАТАТИ2, ає, недок., ХВАТИТИ, хватить, док., безос., розм. Бути достатнім для кого-, чого-небудь; вистачати. Сама думка про те, що й Василь це п'є, примушувала його боротися з хворобою, скільки хватало сили (Ю. Янов., II, 1954, 104); - Там, кажуть, на станції чобіт та шапок навалили стільки, що й на весь район хватило би (Тют., Вир, 1964, 171); Синам мужицьким всі шляхи відкриті? Аби хватило волі та снаги (Бажан, Вибр., 1940, 172).

&9671; Клепки не хватає в кого - те саме, що Немає однієї клепки [в голові] (див. клепка). - Ой, гарячий ти, Мусію, та клепки не хватає! - сказала сама собі Мар'яна, зітхнувши важко (Кос., Новели, 1962, 86); Совісті хватило (хватає) див. совість.