УПОВАТИ (ВПОВАТИ), аю, аєш, недок., рідко. Твердо надіятися, покладати надію, розраховувати на кого-, що-небудь. Молюся, знову уповаю, І знову сльози виливаю (Шевч., II, 1963, 303); - Важко за нелюбого йти!.. - Та чого ж дожидатимеш? На яке добро вповаєш? (Вовчок, І, 1955, 228); - Уповала я, мати, на кирею, Думала бути попадею (Чуб., V, 1874, 609); [Домка:] Я вповала, що ти й сьогодня верховодитимеш на вечорницях і весело буде, а ти розквасила губи та й... (Кроп., III, 1959, 7); - Недобре чинити таке, гетьмане, - з докором проказав Демид, - уповали на тебе, як на батька рідного... (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 505); - Солдати! Ваше почесне завдання важке.. Але я уповаю на вашу витривалість і непохитну силу волі, солдати! (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 519).