СУСІДА, и, ч. і ж. 1. Те саме, що сусід і сусідка. Дівчинка, хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти (Вовчок, І, 1955, 368); Коня сторгував [Карпо].. - Бач, - думаю, - й не похвалився, дарма що товариш і сусіда (Коцюб., І, 1955, 303); [Галушка (до Степана):] Бачиш, ото хата мого сусіди. Там живе голова колгоспу «Смерть капіталізму». Часник (Корн., І, 1955, 295); Підбіг рум'яний кучерявий унтер, викликав із строю старого солдата, сусіду Шевченкового по нарах (Тулуб, В степу.., 1964, 108); Сів [Павло] на вільне [місце] біля самої грубки. Ще добре, що хоч сусіда його згодився помінятися з Чумаком місцями, хоч сіли вдвох (Головко, II. 1957, 264); Не спромоглася на те ассіріян прославлена зброя, Тільки сусіду свого перси збороти могли (Зеров, Вибр., 1966, 374); Занадивсь ото до мене той панок Серединський. Ходив передніше сам, а це вже почав ходити з нашим сусідою, дідичем Хоцінським (Н.-Лев., І, 1956, 124); * Образно. Вибирав [вітер] якусь деревину, натискав на неї цілою силою і ломив.., аж поки не крикне і не впаде в обійми переляканих сусід (Хотк., II, 1966, 221).

2. Те саме, що підсусідок. - Присудили ваш двір віддати писареві... от твоя мати і пішла у сусіди... (Кв.-Осн., II, 1956, 461); - Хоч би кого у сусіди пустив - все б.. веселіше жилося... (Мирний, IV, 1955, 43); * Образно. - Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Шевч., II, 1963, 344).