СПУСТІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до спустіти. Містечко було спустіле, напівзруйноване ударами нашої штурмової авіації (Гончар, III, 1959, 127); Мовби шукаючи надійного захистку, непомітно звернули [військові] на бічну дорогу, перескочили уже спустілий глухий переїзд (Баш, На.. дорозі, 1967, 34).

2. у знач. прикм., перен. Те саме, що спустошений 2. Коли ж Естерка замовкла і її, схилену, спустілу, вивели під руки з світлиці, народ розступився (Коцюб., II, 195, 178).