СОЧИТИ, чу, чиш, недок. 1. тільки 3 ос., перех. і неперех. Випускати, виділяти по краплі яку-небудь рідину. Третій [потік] - лиш сочить, сльозить із каменя (Хотк., II, 1966, 301); // Падати дрібними краплями. Сочив дощ, пливли хмари, шарпав вітер (Десняк, II, 1955, 314).

2. перех. Добувати, вибирати сік, рідину з чого-небудь. Щасливий в світі той, хто.. із сцільників [стільників] в лип'янку мед сочить, З овечок вовницю зстригає (Бор., Тв., 1957, 58).

3. неперех., за ким- чим, розм. Підстерігати кого-небудь, стежити за кимсь, чимсь. - У нашого ж вчителя в цей непевний час непевні гості бувають. Сочити, сочи-ти за ним треба (Стельмах, І, 1962, 486); Не довіряючи дівчині і на макову зернину, Панкратій Семенович сочив тепер за кожним її кроком, за кожним поглядом (Коз., Блискавка, 1962, 173).