СКВЕРНА, и, ж., книжн., заст. 1. Що-небудь мерзенне, порочне; те, що викликає огиду. За те, що не віддавсь я лінощам і скверні, Що зморшка не одна прорізала чоло, Я школі дякую (Рильський, Поеми, 1957, 251); // чого. Тіньовий бік чого-небудь; ганебні наслідки чиєїсь діяльності тощо. До кінця очистити нашу планету від скверни колоніалізму, знищити його останні вогнища, не допустити відродження його в нових, замаскованих формах - така вимога епохи (Ком. Укр., 7, 1969, 32).

2. перен., зневажл. Про підлу, мерзенну людину; погань. [Боб:] Він що, у Гітлера служив? [Фрау Мільх:] Кажуть, у дивізії СС, сер. [Боб:] Тьху! .. От до чого довоювались. З такою скверною злигуємось (Галан, І, 1960, 420); // збірн. Про вороже угруповання; нечисть. Комуністична партія очищала свої ряди від опортуністичної скверни, від кар'єристських елементів. Після Х з'їзду РКП(б) відбулась генеральна чистка партії (Ком. Укр., 9, 1969, 67).