СИНАШ, а, ч. Зменш.-пестл. до син 1, 3, 6. Хотіла мати навік розлучити, Дала синашу меду-вина пити (Кост., І, 1967, 111); З міста прибігло незвичайно збуджене, аж мокре хлоп'я - синаш Крихточки (Ваш, Надія, 1960, 215); - Що ж ти, синашу, сирота, чи так безталанний? (Свидн., Люборацькі, 1955, 207); Дід якось після сходки на дубках отут за двором при всіх сказав Семенові: - Молодця [молодець], Семен! Бідняк, за бідняків і дбаєш. Молодця, синашу! (Головко, І, 1957, 110).