СЕРЕНАДА, и, ж. 1. У середньовічній поезії трубадурів - вечірня віншувальна пісня, яку виконували просто неба.

2. муз. В Італії, Іспанії та деяких інших країнах часів середньовіччя - вечірня пісня на честь коханої, яку виконували під її вікном у супроводі гітари або мандоліни. Хутко в неї під віконцем Мандоліна залунала, Із потоку гуків чулих Серенада виринала (Л.Укр., I,1951, 372); // Музичний твір типу сюїти для спокійного, ліричного характеру голосу, інструментального ансамбля або оркестру. Цікава серенада Левкова «Нічка спускається» з тонкою поетичною музикою, яка так впливає на вас вже з перших тактів (Іст. укр. музики, 1922, 242); Струнна серенада Чайковського.