САМОДЕРЖЕЦЬ, жця, ч. Не обмежений у своїй владі самодержавний правитель; монарх. З іронією говорить [Т. Шевченко] про обожнювання царськими блюдолизами самодержців (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 168); * У порівн. Помреж [помічник режисера], коли тримав вже в руках свої атрибути верховної влади на кону, був невмолимий, як самодержець (Смолич, Театр.., 1940, 125).