САМОДЕРЖАВНИЙ, а, е, політ. 1. Який має необмежену державну владу. На чолі Російської держави стояв самодержавний цар, який сам був першим поміщиком (Іст. СРСР, І, 1956, 176); // Який діє, поводиться свавільно; повновладний. Владичество [влада] над душами людей робило пушкарів самодержавними деспотами (Хотк., II, 1966, 54).

2. Заснований на самодержавстві, який є проявом самодержавства; який існує при самодержавстві. Українська дожовтнева література розвивалася, як відомо, у надзвичайно важких умовах, бо самодержавний соціальний гніт на Україні супроводжувався і посилювався національним (Рад. літ-во, 3, 1971, 38); Умови виховання П. Тичини були складними. Семінарія, в якій він учився, готувала з своїх вихованців вірних слуг самодержавного режиму (Іст. укр. літ., II, 1956, 350); // Яким править самодержець. Самодержавна Росія завжди була оплотом всієї європейської реакції (Ленін, 2, 1969, 13).