РЕКТИ, речу, речеш; мин. ч. рік, рекла, ло; наказ. сп. речи, речіть; недок., перех. і без додатка, заст., поет. Промовляти. І плаче, плаче Ярославна В Путивлі городі. Й рече: - Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Шевч., II, 1963, 388); А пані, мов бездушна, у куточку Стояла німо, й слова не рекла (Фр., XI, 1952, 262); Для нього [В. І. Леніна] істин вічних не буває, він не пророк, щоб істини ректи, він клас на клас до бою піднімає, він вивчив шлях раніше, ніж іти (Голов., Поезії, 1955, 218).