ПУСТОГОЛОВИЙ, а, е, розм. Дурний, нетямущий. - Полаяти б їх треба, - порадив Бовдюг, - от вони й повискакують. Не люблять пустоголові пани доброї лайки (Довж., І, 1958, 248); На його очах нікчемна людина, жадібний привласнювач чужих думок, дрібний кар'єристик, пустоголовий себелюбець викрадав з його оселі.. дорогу людину (Вол., Місячне срібло, 1961, 83).