ПРОСТОДУШНИЙ, а, е. Довірливий, наївний. Ярослав, простодушний, міцний, як березовий окоренок, трохи загайний у рухах, сміявся на повен свій жовтозубий і зубатий рот (Вол., Місячне срібло, 1961, 175); // Який виражає довірливість, наївність. - Зараз вони прокладають крізь гори газопровід. Я чую їхні простодушні вигуки, якими вони вітають наш ешелон (Гончар, III, 1959, 340); Швейк у цю віщу хвилину свого натхнення був прегарний. Його простодушне усміхнене обличчя сяяло (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 18); // у знач. ім. простодушний, ного, ч.; простодушна, ної, ж. Довірлива, наївна людина. Баби тут [у пеклі] більш не ворожили І простодушних не дурили (Котл., І, 1952, 144).