ПОЩАСТИТИ, ить, док., безос., кому. Успішно здійснитися (про щось очікуване, задумане). На покрову повернув Прокіп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не міг найнятися, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали (Коцюб., II, 1955, 29); - Однак мені все ж шалено пощастило, що я застав дома вас! (Коз., Листи.., 1967, 178); // з інфін. Успішно здійснити якийсь намір. - Нарешті нам пощастило зустріти здобич (Ю. Янов., II, 1958, 153); Того вечора мені пощастило поговорити з деякими кореспондентами (Кучер, Чорноморці, 1956, 336); // з інфін. Випасти (про щасливу нагоду). За юних років мені пощастило слухати кобзаря Михайла Кравченка (Рильський, IX, 1962, 202).