ПОЧОРНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до почорніти. Небілена спочатку, почорніла від негоди,.. стояла вона [тюрма] над горою (Мирний, І, 1954, 319); Превисокі липи зовсім заступають і заслоняють стародавню дерев'яну почорнілу церковцю (Н.-Лев., II, 1956, 401); Почорнілі на дощах скирти соломи ще вранці були в руках противника (Гончар, III, 1959, 214); Почорніла вся від горя, Вдова побігла аж до моря (Нагн., Вибр., 1957, 139); Він [Харків] плаче з радості, весь почорнілий з муки (Сос., II, 1958, 475).