ПОТЬМЯНІТИ, іє. Док. до тьмяніти. Гроза ще не почалася. Тільки десь на заході яснішими стали зірниці та зорі на небі потьмяніли (Собко, Звич. життя, 1957, 138); Картини, акварелі, гравюри, офорти... Час поклав на них свій невблаганний відбиток. Місцями вони пожовкли, потьмяніли, вигоріли (Мист., 4, 1967, 7); Обличчя його потьмяніло. Важкі спогади зігнали безтурботну усмішку з обличчя (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 117); // безос. Потемніти, стемніти. Це ж одразу потьмяніло, Синє море зашуміло, Ясне сонечко сховалось (Манж., Тв., 1955, 198).

Потьмяніло в очах - те саме, що Потемніло в очах (див. потемніти).