ПОТЬМЯНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до потьмяніти. Пригнутись попрохала [вдова] в присілих дверях і в світлицю свою, де висіли потьмянілі від часу старовинні фамільні портрети, ввела обережно (Ле, Наливайко, 1957, 210); Ніс [Нур'ялі] до саклі важкий, потьмянілий від роси глек (Тулуб, Людолови, І, 1957, 260); // у знач. прикм. У потьмянілих очах її спалахнули злі вогники (Шиян, Гроза.., 1956, 322).