ПОКУТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. 1. Відбувати покарання за вчинений злочин, провину і т. ін. Чого ж він [Тихович] мусить покутувати за чужі гріхи! (Коцюб., І, 1955, 224); Радні поглянули один на одного та й крадьки заохочували себе, щоби котрий сказав: «Не наша провина й не ми маємо покутувати» (Март., Тв., 1954, 173).

2. дорев. Відбувати покуту (в 3 знач.).