Тлумачний словник української мови
ПОГРУДДЯ, я, с. 1. Скульптурне зображення верхньої частини людського тіла (по груди або по пояс). Простінки межи завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів (Л. Укр., II, 1951, 341); [Вадим:] Я не для того в світі жив, щоб стати бронзовим погруддям. Я не хотів служити людям, але ж науці я служив? (Лев., Драми.., 1967, 458).
2. Верхня частина людського тіла до пояса. Марфа позіхнула, натягла на оголене погруддя ковдру (Хор., Незакінч. політ, 1960, 42).