ПЕЧАЛЬ, і, ж. 1. Те, що засмучує кого-небудь, завдає комусь горя, журби. Іноді така печаль Обступить душу, аж заплачу (Шевч., II, 1963, 228); - Чи місяць світить, чи сонце гріє, на моєму серденьку туга та печаль (Н.-Лев., II, 1956, 241); В голосі її звучала печаль (Хотк., II, 1966, 264); - Чого ти топишся, дівча? Скажи: яка тобі печаль? Яка вчинилася причина? - І розридалася дівчина. (Рудан., Тв., 1956, 79).

2. розм. Те саме, що клопіт. [Геннадій:] Ні, тільки до моря їдьте, тільки до моря. Там же така благодать! І водичка, і сонечко, і... ніякої тобі печалі... (Мороз, П'єси, 1959, 259).

Не твоя (його і т. ін.) печаль - те саме, що Не твій (його і т. ін.) клопіт (див. клопіт). [Сторчак:] На мотоциклах катаєшся! Вилетиш колись з тієї коляски... [Мар'яна:] Не твоя печаль (Зар., Антеї, 1961, 29).