ОСАВУЛ, а, ч., іст. 1. Виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад на Україні в XVII-XVIII ст. Після шведської пожоги, тоді, як протурили запорожців з Чортомлика у Туреччину.., був військовим осавулом оцей самий Дорош (Стор., І, 1957, 202); Молодий гетьман Остряниця і старезний Гуня, а за ними полковники, осавули і генеральний бунчужний ішли на чолі силенного війська (Довж., І, 1958, 272).

2. Офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії. Під'їхав калмик-осавул, і козачня, понасуплювавшись, мовчки розступилася перед ним (Гончар, II, 1959, 93).

3. рідко. Те саме, що осавула 1. - Як був інший осавул над нами, ми їли на обід та на вечерю мамалигу з бринзою (Н.-Лев., III, 1956, 296).