ОНУЧА, і, ж. 1. Шматок тканини, яким обмотують ноги перед взуванням (перев. в чоботи). За онучу збили бучу (Укр.. присл.., 1955, 222); Будем, брате, З багряниць онучі драти (Шевч., II, 1963, 396); Він поспішав натягти чоботи, але недбало загортав онучею ногу й чоботи не налазили (Сміл., Зустрічі, 1936, 92).

2. розм. Шматок старої, брудної тканини; ганчірка. Закіптюжені хлопці з польового дозору саме вивалюють з передньої тачанки скрученого віжками офіцера. Товстий, бритоголовий, очі зав'язані, рот заткнутий якоюсь онучею... (Гончар, II, 1959, 338).


ОНУЧА див. внуча.