НІМОТА, и, ж., збірн., зневажл. Те асме, що німці. Отак німота запалила Велику хату. І сім'ю слв'ян [слов'ян] роз'єдинила (Шевч., І, 1951, 262); Одяглася партизаном, узяла нагана: стежить тепер, німото, проклята, погана! (Тич., ІІ, 1947, 173).


НІМОТА, и, ж. Стан за знач. німий. Його педантична акуратність і автоматична точність при всіх вадах - глухоті, сліпоті й німоті.. - все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Смолич, І, 1958, 85); Щоб перервати німоту, Чіпка запитав: - І це ви так живете? (Мирний, ІІ, 1949, 248); Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти (Павл., Бистрина, 1959, 163)