НЕПОКОРА, и, ж. Небажання або відмова підкорятися кому-небудь, слухатися когось і т. ін. Від неї пахло духами і жіночою звабою, віяло гордістю і непокорою (Тют., Вир, 1964, 424); Вічний дух непокори проти гнобителів жив у серцях знедолених (Цюпа, Україна.., 1960, 6).