НЕОХОЧЕ, присл. Без бажання, мляво, повільно; нехотя. - Я Іван Посмітюх, - промовив Джеря неохоче низьким голосом, ніби з домовини (Н.-Лев., II, 1956, 252); Дівчата неохоче переступали поріг салону. Видно було, що роблять це неохоче, просто щоб спекатись маминих настоювань (Вільде, Сестри.., 1958, 316); Вечеряв він неохоче, без апетиту (Тют., Вир, 1964, 103).