НЕКВАПЛИВИЙ, а, е. Який не квапиться або якому не властива квапливість. Батько сількора Василя, середняк Опанас Трубенко, був людиною неквапливою (Довж., І, 1958, 71); Морозов і цього разу був неквапливий, спокійний (Баш, Надія, 1960, 102); Зграйка невеличких рибок, неквапливих і небоязких, пропливла зовсім близько від Васиних очей (Собко, Скеля.., 1961, 119); // Непоспішливий, повільний. Стомлено, неквапливим рухом він скинув з голови шапку (Збан., Ліс. красуня, 1955, 138); Він ішов неквапливим кроком (Добр., Ол. солдатики, 1961, 23); // Який відбувається, проходить, здійснюється і т. ін. повільно. Цілу ніч сіявся неквапливий, впереміж з мокрим снігом, осінній дощ (Коз., Гарячі руки, 1960, 115); Осінні світанки - тривалі, неквапливі (Руд., Остання шабля, 1959, 7); Розповідав Оленчук, а Фрунзе більше слухав, лише зрідка перепитуючи то про те, то про інше з неквапливої Оленчукової сповіді (Гончар, II, 1959, 407); // Який відзначається повільністю. - Спокійніше, Женю, спокійніше ... Цей неквапливий, розсудливий голос належав, хоч як це дивно, так само Вадикові (Шовк., Людина.., 1962, 167).