НЕВИНУВАТИЙ, а, е. Який не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь. - Правда, - каже [голова], - випустіть людей з холодної, вони невинуваті (Кв.-Осн., II, 1956, 400); // у знач. ім. невинуватий, того, ч. Той, хто не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь. Не можна було зрозуміти, чи він вдає невинуватого, чи справді наказ десь згубився (Довж., І, 1958, 142).