НЕБІЖЧИК, а, ч. 1. Померла людина; покійник. Панталаха впав лицем до помоста і, розтріскавши собі голову, відразу став небіжчиком (Фр., II, 1950, 263); Кумиш, як жінка, не могла бути присутньою при обмиванні небіжчика (Тулуб, В степу.., 1964, 20); // перев. у прикладці, розм. Про померлу людину. - Юхим мій, небіжчик, перед тим, як погнали у город в тюрму, ніч лежав.. поранений, неперев'язаний (Головко, II, 1957, 496); - Ще мій батько небіжчик говорив, що Ярило.. їде по землі на білому коні (Стельмах, І, 1962, 407).

2. заст. Бідолаха. Його [Енея] мутило І коло серденька крутило, Небіжчик часто щось вздихав (Котл., І, 1952, 112).