МРУЖИТИ, жу, жиш; наказ, сп. мруж; недок., перех. Стуляючи повіки, частково заплющувати очі; жмурити. Наче вчора виглядав [Матвійко] з того хатнього, на схід, віконця та мружив очі проти блискучого сонечка (Вовчок, VI, 1956, 296); Хоть я ляжу спати, - Сон очей не мружить (Сл. Гр.); [Верба:] Ніяк не можу схопити вираз твоїх очей. Тільки починаю вглядатись, а ти їх спочатку мружиш, а потім заплющуєш (Корн., Калин, гай, 1950, 63).