МОНОЛІТНИЙ, а, е. 1. Прикм. до моноліт; який є монолітом. Він вказував на колони монолітного мармуру, що підіймалися обабіч (Гончар, І, 1954, 265); // Суцільний. Безкаркасні стіни.. можна робити монолітними або класти з дрібноштучних елементів, заготовлених заздалегідь (Колг. Укр., 4, 1958, 13).

2. перен. Міцно згуртований, об'єднаний. В монолітній сім'ї радянських народів.. український народ.. досяг небувалого піднесення й розквіту (Тич., III, 1957, 430); // Цілісний, суцільний. Не можна, звичайно, ні для IX ст., ні навіть для часу, що передував йому, уявляти східне слов'янство як щось цілком монолітне в побутовому або в мовному відношенні (Пит. походж. укр. мови, 1956, 109).